Реприватизувати і померти. червоний смоґ „криворіжсталі”

Кожного, хто в’їжджає в Кривій Ріг, вражає шапка червоного смоґу, який нависає над містом. Особливо це помітно у безвітряні, теплі дні. Цю брудну завісу можна вважати за символ всього того, що коїться навколо головного підприємства міста – Криворізького гірничо-металургійного комбінату „Криворіжсталь” – у світлі подій, що розгорнулися після винесення рішення Печерського районного суду міста Києва щодо незаконності попередньої приватизації комбінату. Вийшов навіть не скандал, а якесь марудне вовтузіння, ганяння хвиль та струс повітря, котрі, як завжди в подібних ситуаціях, спричинили безліч пліток і версій щодо подальшої долі КГМК, а отже – всього міста. Як і переважна більшість інших депресивних постіндустрійних населених пунктів східної України, Кривий Ріг справляє враження повного занепаду і руйнації, якогось одвічного бруду і нудьги, серед яких стовбичать почорнілі радянські монументи-ідоли. Втім, це стосується не тільки будинків і вулиць, це стосується і людей, на обличчя яких накладена печать вселенської скорботи. В подібних містах важко знайти більш-менш пристойну роботу поза межами центрального заводу, тож проблеми підприємства – це проблеми всього міста, будь-яке скорочення робочих місць або падіння продаж – катастрофа. Люди – в стані постійного стресу. Колотнеча і невизначеність навколо питання реприватизації впевненості не додає. Люди прагнуть стабільності, якої хронічно не мають. Дізнатися правдивої інформації про стан речей на „Криворіжсталі” з преси, телебачення і радіо фактично неможливо. Комбінат окутано щільною хмарою дезінформаційного туману, що набагато небезпечніший за той, що висить над містом. Проникнути на КГМК сторонньому спостерігачу складніше, чим в штаб „Партії Реґіонів” під час президентських виборів. Величезна дев’ятиповерхова будівля заводоуправління має аж три рівні охорони: на прохідній, в холі першого поверху, і потім на кожному поверсі окремо. Режимний, строго засекречений об’єкт! З представником провінційної преси, таким, як я, дирекція, плановий і кадровий відділи, звичайно ж, не спілкуються – для богів журналіст є занадто малою одиницею, щоб приділяти надмірної уваги. Тим паче, є заводська російськомовна газета „Металург”, яка пречудово, згідно зі вказівками з гори, освітлює ситуацію на комбінаті: в дусі відомої старої пісеньки „А в остальном, прекрасная маркиза, всё хорошо, всё хорошо!” Але навіть в цій лояльній газеті на мою пропозицію зустрічі відповідають: про все дізнаєтесь після результатів торгів. А до того що? Стан військової облоги? Отже двері комбінату закриті, лише один профком погодився хоч як порозмовляти зі мною на рахунок соцзабезпечення працівників „Криворіжсталі”. І ось я в кабінеті заступника голови профкому КГМК Анатолія Васильовича Меншова. Одразу беру бика за рога. – Анатолію Васильовичу, в зв’язку з постановою Кабміну про скасування рішення попереднього Кабміну про приватизацію вашого підприємства і проведення повторного продажу пакета акцій ВАТ „Криворіжсталь” ходять різні чутки... – Всі чутки є неправдою. – Зачекайте! Ходять чутки, що повторна приватизація боляче вдарить по соціальній сфері виробництва, зачепить інтереси робітників. – На сторожі інтересів робітників стоїть наш профком. А профком проводить дуже велику роботу. У нас два пансіонати відпочинку, три дитячих оздоровчих табори, чотири бази відпочинку, профілакторій, медсанчастина, чотири гуртожитки, палац культури, і все це, не дивлячись на зміну форми власності збережено. У нас реалізується програма житлового будівництва для працівників комбінату. За п’ять років здано 16 будинків на 1 079 квартир, квартири ж видаються робітникам безкоштовно, з кожним роком поліпшується їхня якість... – звично перелічує звітні цифри пан заступник голови. – Все це чудово, але чи не буде все це скасовано новими власниками? Адже ходять таки чутки... – Я ж уже казав, чутки є неправдою, – обурюється Анатолій Васильович. Але, як людина толерантна, тлумачить мені, нерозвинутому: – Ви же знаєте, що ефективну діяльність підприємства, від якої залежить добробут усіх його працівників, в змозі забезпечити тільки здоровий трудовий колектив. У зв’язку з цим важко переоцінити значення для 56-тисячної „Криворіжсталі” власної бази оздоровлення. До якої входять санаторій-профілакторій, три дитячих табори, два пансіонати, заміські бази відпочинку. Ось тільки минулого року за літо в пансіонах комбінату відпочили 4 907 працівників і членів їхніх сімей, а в дитячих таборах – 3 416 дітей. – Добре, але якщо новий власник почне розформування деяких виробництв, скорочення кадрів, перепрофілювання, розгрупування... – Я не маю компетенції відповідати вам на такі запитання. Це справа дирекції. – Але дирекція не хоче зі мною зустрічатися. Анатолій Васильович, природно, розводить руками. І головне – на це нічого не скажеш! – Але якісь соціальні гарантії на майбутнє для робочих існують? – Авжеж! До тексту умов підготовки і проведення заходів реприватизації внесено окремим пунктом, що кількість працівників комбінату та весь їхній соціальний пакет залишаються недоторканими в незалежності від будь-яких умов упродовж наступних п’яти років. Це гарантовано особисто прем’єр-міністром (на момент нашої бесіди – ще Юлії Володимирівни). В мене відлягає від серця. Значить, працівникам немає про що турбуватися: ще п’ять років вони можуть працювати спокійно. Ще більше оптимізму додає інструктор профкому з соціально-економічної та інформаційної роботи Ірина Вікторівна Кулішкіна. З її слів взагалі створюється картина ідилічної мирної спокійної праці на користь Батьківщини безпроблемного підприємства „Криворіжсталь”, яке оминають всі економічні й політичні бурі сучасності. На якийсь час навіть здається, що час повернув назад: руда добивається, метал ллється, план у світлі останніх постанов партії та уряду перевиконується... Ірина Вікторівна підтверджує і навіть дає прочитати оригінал документу, в якому затверджені п’ятирічні соцгарантії для робочих комбінату. – ...Правда, вчора, наприклад, було зібрання робітників, де гостро обговорювалися ці питання. – Чому ж „гостро”? Якщо така чудова загальна картина? – Ну, це передусім старі, пенсіонери, вони кажуть, що вони будували цей завод, вони проти того, щоб хтось його прибирав до своїх рук. – А як ви особисто гадаєте, Ірино Вікторівно, комбінату краще бути в приватній чи в державній власності? Так би мовити, погляд зсередини... – Безумовно, безумовно в приватній. Я вам скажу, як свідок. Коли „Криворіжсталь” була державним підприємством, до 2003 року, тут був такий розпад, що ви навіть і не уявляєте. Обсяги виробництва занепадали, зарплатню не виплачували по півроку, люди масово не звільнювались тільки через те, що більше немає іншої роботи. Після приватизації картина кардинально змінилась. Комбінат працює в повну силу, вводяться нові виробництва, впроваджуються нові програми, зростає обсяг продаж виробленої продукції. Відповідно і зарплатня людей не тільки виплачується вчасно, але й зростає теж. Тепер працювати на КГМК уважається престижним. Ви бачили, скільки молоді стоїть біля прохідної? Молодь на непрестижну роботу піде навряд чи... Що ж, як говориться, питань більш немає. Виходить, неправдиві чутки, все це побрехеньки, а насправді все на „Криворіжсталі” гаразд. І на цьому можна ставити жирну, так би мовити, крапку. Для очистки совісті прямую ще до одної жінки – начальнику відділу по зв’язку зі ЗМІ Оксаною Миколаївною Мельник, але її на місці не застаю. Відпустка. Що ж, час повертатися. Але вирішую з’ясувати в одного з працівників заводоуправління, чи можна фотографувати на території комбінату? – Ні в якому разі, навіть і не намагайтеся – стратегічний об’єкт! Ну, те що об’єкт стратегічний, усі й так давно вже здогадалися. Але слово за слово, знайомлюсь зі своїм співбесідником – умовно назвемо його Петром Сергійовичем: він дуже просив не називати в пресі його справжнє ім’я. – Петро Сергійович, як розцінюють приватизацію, реприватизацію і нові торги „Криворіжсталі” звичайні робітники, так би мовити, „на низу”? – Дуже неґативно. Практично всі проти. – Але я був у профкомі і отримав повністю протилежну інформацію. Петро Сергійович скептично посміхається. – Якби ви зайшли в металургійне виробництво, а ще краще до коксохіму або на обвал (видобування руди – авт.), вам би там таке сказали!.. На жаль, вас туди ніхто не пустить. Робітники вкрай незадоволені. – Конкретна причина незадоволення? – Непевність у завтрашньому дні. Адже за нового власника виробництво може бути скорочено і люди залишаться за бортом. – Але п’ятирічні соціальні гарантії, підписані прем’єр-міністром?! Петро Сергійович уже не посміхається, а просто-таки сміється: – Наш прем’єр-міністр собі б гарантував хоч місяць! (Як у воду дивився: за кілька днів після нашої розмови Ю. Тимошенко була знята зі своєї посади, а уряд розформовано – авт.) Але не в цьому суть – українське законодавство має масу різноманітних шпаринок, можливостей обходу даного пункту. Не будьте наївними: зміна власника неодмінно спричинить кадрові перестановки, реструктурізацію підприємства, а це означає – скорочення соціальних виплат і звільнення. Дикий капіталізм! Тому люди на підприємстві налаштовані вельми песимістично. Принамні всі однозначно за повернення КГМК у державну власність. – Зачекайте, але ж під час перебування комбінату у державній власності „Криворіжсталь” знаходилась у стані постійної кризи, обсяги продаж падали, зарплатня не виплачувалась... – Таке можуть казати лише люди, які слабко обізнані з життям комбінату, або недавно тут працюють. Криза і невиплати були, але були вони у певний короткий момент – чотири місяці після відомого економічного краху 1998 року. Потому положення поступово, але тривко виправилося завдяки вмілому керуванню тодішньої дирекції. На 2003 рік „Криворіжсталь” була стабільним і дуже прибутковим підприємством, чесно кажучи, єдиним на всю Україну, яка не мала заборгованості ні перед своїми партнерами, ні перед своїми працівниками. Адже КГМК є одним з унікальних комбінатів, що мають повний цикл виробництва металовиробів: від здобичі руди до виходу конкретної продукції. Саме тоді був уведений і реалізований увесь той соціальний пакет, про який вам розповідали в профкомі. Приватизація не принесла нам нічого. Звичайно, до цього року не було ніяких особливих негараздів, але з’явилась непевність у завтрашнім дні. Як-то кажуть, пан-господар: як хочу, так і верчу. А якщо почнуться масові звільнення, це буде катастрофа. Куди подінуться люди, більшість з яких майже пенсіонери, похилого віку, що все життя проробили на комбінаті і не знають ніякої фахової роботи поза межами КГМК? – У профкомі казали, що на підприємстві сьогодні багато молоді, що працювати тут є престижним. – Чергова брехня. Де ви бачили, щоб молодь масово йшла на завод? Молодих у нас відсотків десять, решта – люди предпенсійного або пенсійного віку. Молоді мають в житті інші принади, крім металургійних душогубок чи рудних шахт. На останнє дуже просив Петро Сергійович не називати його справжнє ім’я. „Я багато років пропрацював на комбінаті, не хочу залишитися без пенсії”, – напівжартома сказав він. Жарт крізь сльози... Отже, „Криворіжсталь” у світлі політичних ігор з приватизацією-реприватизацією стала черговим пунктом нездорового напруження українського суспільства. Спроби навести лоск на парадний фасад підприємства, приховати реальні настрої робітників і службовців, приводять хіба до нової спіралі чуток і вигадок. Майбутнє комбінату вкрито густим туманом, ще густішим від червоного смогу, що постійно висить над Кривим Рогом, і коли розвіється – не відомо нікому. Володимир ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ

04 октября 2005, 09:52.	Автор: Курьер Курьерыч	Просмотров: 1290	Украинская Панорама
Оценка статьи: +0 -0