Курьер - всеукраинская интернет-газета
Курьер Курьерыч26 апреля 2005, 12:14.Региональная хроника

Музей хліба. з україною в серці

МУЗЕЙ ХЛІБА. З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ Навряд чи хто буде заперечувати, що людина формується в дитинстві. І формується не сама по собі, а завдяки зусиллям близьких людей: батьків, родичів, вихователів, учителів. А в разі відсутності таких – її формує довколишшя, котре може виявитися зовсім не таким гарним, як нам того хотілося. Стара та банальна ця істина, але її досі – за тисячоліття розвитку людства – ніхто не скасував. Особлива увага повинна припадати на формування особистості маленького чоловічка, адже тільки в разі „закладення” до нього відповідних моральних орієнтирів він зможе вирости свідомою доброчесною і порядною людиною, громадянином своєї держави, патріотом своєї землі, гідним сином або донькою свого народу. В майбутньому зернятка дитячого виховання виростають або чесними, працелюбними, добрими чоловіками і жінками, батьками і матерями, або перетворюються на реп’яхи злочинців, ошуканців, лицемірів. І в тому, що сьогодні ми бачимо в нашій країні буйний розквіт злочинності, наркоманії, безпритульності, - вагома „заслуга” занедбаності дитячого – саме дошкільного – виховання. Не секрет, що довгі роки після отримання Незалежності ця галузь суспільного життя була (чи не навмисно?) відтиснута на узбіччя. В суспільну думку була впроваджена (і зараз деякими діячами впроваджується) ідея, що найголовніше питання – економічне, мовляв, налагодимо економіку, і тоді займемося іншими „високими матеріями”: культурою, вихованням, освітою, мистецтвом. Наслідки цієї хибної ідеї наочні: розвій економіки не має „стелі”, економіка – це не предмет, це процес, до того ж безупинний. Натомість українська культура опинилась у глибокому занепаді, про який відомо всім, так що й не хочеться зайве про це писати. Особливо прикро, що дуже міцного (цілеспрямованого) удару було завдано по дошкільному вихованню. Свідченнями цьому – десятки закритих, зруйнованих, закинутих, засмічених дитячих садків, масове безробіття вихователів і методистів, зниження народжуваності, зниження генетичної якості майбутнього нашої нації. Тим більше приємною була зустріч із колективом дитячого садочку „Лісочок” (комунальний дошкільний навчальний заклад № 241), який розташовано в Дніпропетровську на житловому масиві Західний. Привела мене туди зайва цікавість: почув, що в цьому закладі відкрито не аби що, а Музей Хліба. Погодьтеся, що сам об’єкт для теми експозицій обрано нестандартний, а те, що музей знаходиться у дитсадку, інтригувало додатково. Ідея створити такий дивний музей виникла у двох непересічних і активних жінок-педагогів: завідуючої закладом Світлани Водзінської та методиста Людмили Радзіховської. – Ми не вважаємо цю ідею такою оригінальною, бо маємо інформацію про існування подібних музеїв в інших містах і селах України, – каже пані Людмила. – Але це тільки додає нам снаги: адже подібна справа є конче необхідною для виховання в дітей розуміння тієї щоденної важкої праці, що закладена в кожний такий звичний шматочок хлібця, поважного ставлення до хліба, надання знань про хліборобство. Україна здавна славилась своїми зерновими, своїми хліборобами – де ж і бути такому музею, як не у нас? Дійсно, українці – нація хліборобів. Наші звичаї, мистецтво, навіть мова тісно пов’язані з вирощуванням зернових, з їх обробкою, з випічкою паляниць, коржів, батонів, буханців, короваїв. Стільки назв для різних зернових культур, як у нашій мові, не знайдеться в жодній іншій. Наша земля щедро дарує людям плоди своєї родючості та їхньої праці. Пояснити, розказати, повідомити маленьким відвідувачам про все це – ось мета Музею. А зробити це нелегко. Все ж таки дитячий садок – не виставковий комплекс. Приміщення під Музей Хліба – невеличка кімнатка. Але наскільки насиченим є кожний клаптик цієї кімнати! З яким смаком, з прагненням донести до дітей необхідні знання, з любов’ю до своїх вихованців розміщено тут експонати: модель традиційної української пічки, розписаної в Петриківському стилі, з рогачем поруч, дерев’яні вила, лопата, ціп... У кутку розкладені сорти пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, а напроти – цілий рядок „кінцевого продукту”: буханці, печиво, коржики – все те, що так полюбляють малі вихованці „Лісочка”. Дуже цікавою і вельми повчальною є „історична розвідка” як люди перейшли від полювання до осілого життя і землеробства. Скажете, в який спосіб можна в дитсадку зробити подібну експозицію? Наших героїв врятувала кмітливість: за допомогою ляльок! Отак Барбі і Кен стали персонажами історії людства (дивись на світлині). Так педагоги „Лісочка” ведуть серйозну розмову з дітьми, використовуючи зрозумілі для дітей символи і предмети. А наслідок – усталене на все майбутнє уявлення про хліборобський труд, прищеплена повага до джерела життя, сили й енергії – хліба. На цьому можна було б і закінчити нашу розповідь. Можна, якби Музей Хліба існував у якості такої собі примхи, забаганки групи аматорів, що немає ніякого відношення до дійсності. Але в тому-то й річ, що дитячий сад „Лісочок” є справжнім осередком виховання маленького патріота, Українця, свідомої та відповідальної людини. Вартість цього неможливо переоцінити, особливо в такому щільно зрусифікованому місті, як Дніпропетровськ. Завдяки старанням Світлани Водзінської та очолюваного нею колективу тут накопичений величезний досвід педагогічної роботи. І цим досвідом вони діляться з колеґами, проводячи відповідні навчально-інформаційні семінари. Тут не завадить зазначити, що дитячий садок № 241 має дві групи для дітей з мовленнєвими вадами, які виникають у наслідок затримки психічного розвитку. Результати вражають – стовідсотковий успіх: всі діти, що проходять через дбайливі руки педагогів стають повноцінними, нормальними школярами. Діє при „Лісочку” і батьківській клуб „Берегиня” під керівництвом Н. Костецької, який відтворює національні українські костюми. Ні батьків, ні дітей не треба просити займатися цією цікавою і корисною справою – всі залюбки беруться за діло: батьки за шитво (паралельно знайомлячись із принципами і законами української орнаменталістики), а діти з задоволенням носять чудові костюмчики: як традиційного крою, так і модернізовані, з елементами народного вбрання. На Святі Українського костюму, що його влаштували діти, батьки й педагоги 12 квітня цього року, були представлені костюми з різних реґіонів України: Київщини, Січеславщини, Поділля, Полтавщини, Гуцульщини. ...І знову ж за цим – щоденна ретельна і клопітка праця працівників закладу. На жаль, держава майже не допомагає їм в їхній шляхетній справі. До всього доводиться прикладати власні руки, заохочувати батьків на допомогу, залучати народних депутатів, благодійників. Але якою б важкою і зовні непомітною не була б ця робота – віддякою їй веселі оченята малюків і дзвінкий сміх малечі, а в майбутньому – гідні й доброчесні українці, хазяї нашої пречудової землі. Максим КРАВЕЦЬ


26 апреля 2005, 12:14.Автор: Курьер КурьерычПросмотров: 1661Региональная хроника
Оценка статьи: +0 Нра! :)НЕ нра! :( -0
comments powered by Disqus