Екологічний терор

Ліквідацію знаменитих дерев на проспекті Карла Маркса неможливо розцінювати інакше, чим екологічний злочин міської влади Дніпропетровська Колись було: Дніпропетровськ був другим після Києва найзеленішим містом в країні. „Було”, тому вже не є. Те, що робиться сьогодні на центральному проспекті міста – проспекті Карла Маркса – не може викликати нічого, крім остраху й пекучого жалю за мешканців нашого міста, бо мешканці нашого міста є найсправжнісінькими жертвами екологічного терору міської влади. Чи не занадто гучно сказано? На мою тверду думку – в жодному разі ні! Чудові крислаті акації, що довгі роки були прикрасою нашого південного, гарячого, сонячного міста – впродовж травня цього року безжально вирубуються під корінь, вирубуються жорстоко, тотально. Старі прегарні дерева, які давали таку потрібну всім прохолоду в спекотні літні дні, котрі радували око розкішною зеленню, котрі милували всіх городян своєю красою, а в травневі дні дарували п’янкий трунок своїх ароматів, сьогодні просто нищаться. Проти дерев застосований „зелений геноцид”, і іншого слова тут вжити неможливо. Кому ж заважала зелена гордість міста? В чому полягає причина знищення одного з найоригінальніших і найяскравіших в Европі проспектів? Навіщо жителі Дніпропетровська і гості чудового міста приречені на каракумську спеку в асфальтово-бетоновому середовищі? Міська влада подарувала нам „пояснення”: мовляв, проводиться заплянована реконструкція центру, мовляв дерева старі, заважають руху транспорту й взагалі – вони всі від старості хворі. Я не ботанік, і за приводом „деревинних хвороб” нічого сказати не можу, але ось незалежні спеціялісти (незалежні від влади пана Куліченка І.І.) одноголосно стверджують, що жодне з перевірених ними дерев не є хворим. Тобто стояли б ті акації ще років сорок... А що маємо наразі? Голий, убогий „катеринославський” краєвид із будинками, стіни яких не відали ремонту від часів ґубернатора Фабра! Чудовий бульвар „наказав довго жити”, і чисельні перехожі змушені тепер ховатися по бічних хідниках, бо там ще є якийсь-то залишок тіні. А посередині проспекту – голий, розпечений, асфальтовий простір. Зате добре видно реклямних щитів і вивісок на „крутих” „бутіках” (ці „бутіки”, як правило, існують не більше 3-4 місяців). Тобто ясно, як божий день, що інтерес влади зовсім не в якійсь там абстрактній „реконструкції”, а саме в продовженні подальшої „реклямізації” міста, установленні додаткових реклямних щитів і вивісок. І заради розкрутки якоїсь чергової імбецильної „дженіфер” („займись спортом, додай музику!” – а думати коли?..) знищена унікальна алея старих акацій віком понад 50 років? Що це, як не злочин? У Дніпропетровську ще залишилось багато визначних, дивних і оригінальних краєвидів, садів, парків. Дніпрові кручі, зелень міських балок, Монастирський острів, колишні цвинтарі Розвилки, окультурений від часів Російської імперії парк імені Лазаря Глоби... Але на всю цю благодать ось вже майже п’ять років ведеться справжній наступ. Їй оголошена тотальна, нищівна війна. Безжально вирубуються старі липи, каштани, акації – гордість міста, нищаться клени, явори, навіть пірамідальні тополі – своєрідний символ нашої країни, названий свого часу Ліною Костенко „українською ґотикою”. Тополі, бачте оголошені „розплідниками алергії”! Як на мене, то я особисто маю алергію тільки на чинуш з міської держадміністрації, кожен крок яких спрямований проти людей, проти краси, а часто – проти здорового глузду. Ну, а якої алергії є призвідники плодові дерева: шовковиці, вишні, горіхи, яблуні, морелі й абрикоси, котрими з давніх-давен славився наш край? Якихось двадцять років тому мені доводилось на власні очі бачити той шок, який отримували „прибульці з півночі”, мешканці Росії, спостерігаючи як по вулицях і у дворах Дніпропетровська двірники замітали, наче негідне й нікому потрібне сміття абрикоси. Раніше кожне подвір’я міста могло похвалитися неперевершеною шовковицею, яка рясно родила на радість дітей і дорослих свої соковиті смачні ягоди. Сьогодні рідко де в місті ту шовковицю й побачиш. Хіба в старих „нагорних” кварталах, але й там фруктових дерев стає все менше – зате все більше дебільних „новых центров”, наповнених різним кольоровим і знов-таки ж мало кому потрібним імпортним мотлохом, усе більше стає автостоянок, заправок і парковок. Становище ж міських парків – назагал трагічне. Тут вже й не знаєш, що, бігме, краще: неокультурений, захаращений парк або парк „на новітній кшталт” (з атракціонами, ларками, п’яними вдребодан підлітками, тощо). І знову ж – заправки, парковки... Отак і матимемо невдовзі одну велику, залиту асфальтом бензозаправку під неоковирним іменем „Днєпрапєтровск”. І прикрашена вона буде тюремними „у смужку” червоними казармами, котрими який-небудь „Созідатєль” забудує наше чорно-металургійне і коксове місто. А „батьки міста” тим часом відпочиватимуть подалі від міського пекла - і подалі від України... Максим КРАВЕЦЬ м. Дніпропетровськ

24 мая 2005, 13:23.	Автор: Курьер Курьерыч	Просмотров: 1418	Проблема
Оценка статьи: +0 -0