Курьер - всеукраинская интернет-газета
Курьер Курьерыч20 октября 2005, 09:11.Политика и политики

Незалежності все менше, корупції все більше...

НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВСЕ МЕНШЕ, КОРУПЦІЇ ВСЕ БІЛЬШЕ... В Україні давно існує думка: добре, що ми після здобуття незалежності не відмовилися від старих советських управлінців, адже це були єдині люди, здатні професійно управляти країною та народним господарством. Признач ми нових керівників — і нас чекала б страшна катастрофа. Тепер, через 14 років, зрозуміло, якою тупиковою виявилася опора на старі кадри. Вони саме й довели, що нічого вирішити не можуть. Особливо в нових ринкових умовах. Та й успіхи наших найближчих західних сусідів говорять про те, що, саме відмовившись від старих кадрів, можна просунути суспільство вперед. Дивовижно інше: як там (навіть в умовах соціялізму) зуміли підготувати інших, несоветської школи керівників, які можуть успішно працювати в період зміни суспільного ладу? І по вертикалі і по горизонталі влада слабка. Саме сьогоднішні чиновники, ці сірі кардинали, розтягують владу по кабінетах і кабінетиках, примушуючи просту людину вірити, що не закон, не здоровий глузд, не демократія (всупереч заявам „народного президента”) правлять сьогодні країною, а саме він, маленький чиновник. У нас, як і до „Помаранчевої революції”, „паперів”, „программ”, „плянів” як завжди — громаддя. Шурхіт цієї колосальної інтелектуально-бюрократичної роботи оглушає. Міністерства та відомства ледь устигають справлятися з потоком безглуздих і суперечливих документів, що виходять з верхів. Найбільших збитків суспільству завдає високопоставлений чиновник, який ніколи не опускається до вульгарного конвертика із сотнею-двома долярів. І поводиться він інакше. Він просто ставить свій скромний підпис, візуючи документ бездоганного, на перший погляд, змісту. Він завжди компетентно виступає і по телебаченню, і на трибуні найвідповідальнішої наради. Він завжди обстоює інтереси вітчизняного виробника, а насправді лобіює чергове уливання з бюджету країни в особисті рахунки, добре замасковані в офшорних зонах... Це людина з чарівною посмішкою, розумною іронією, із тонким гумором і утомою в погляді, виконавча, енергійна, котра чудово розуміє, що саме зараз потрібно зробити в інтересах України. Вона ніколи не продасть ці інтереси за сотню-дві долярів. Але за 500 тисяч продасть із надзвичайною легкістю і тією ж чарівною посмішкою на втомленому обличчі. „Деякі підписи коштують мільйон”, — сказала мені знаюча людина. І додала для повної ясності: „Долярів”. Високопоставлений чиновник намагається не мати справи зі злочинними угрупованнями і тіньовими структурами. Його клієнти — президенти великих банків. Наприклад, є банк, який не інвестує гроші в промисловість хоча б тому, що промисловість неконкурентоздатна, не може виробити продукт світового рівня, а отже, не принесе банку прибутку. За цих обставин президент банку ставить завдання всіма правдами і неправдами отримати гроші з бюджету. При цьому, зрозуміло, треба ще переконати уряд у тому, що кошти йдуть не лише на благі цілі, а й повернуться в бюджет дуже і дуже скоро. Насправді ж гроші потрібні президенту банку для того, аби оплачувати особисті й корпоративні витрати. І президент банку добре знає, що в уряді завжди знайдеться чиновник із уже знайомим нам утомленим поглядом і розумною іронією, готовий за скромну, за його уявленнями, винагороду переконати Кабінет міністрів у щирості й безкорисливості намірів банку й у результаті отримати бюджетні гроші, якими банку доведеться поділитися з тим самим чиновником. Схема ця працює стабільно уже багато років. І ніякі „Помаранчеві струси” її не зламають. „Чиновники тією чи іншою мірою схильні до розмноження”, — говорить один із законів, відкритий сорок років тому політологом, економістом і сатириком Сірілом Паркінсоном. Це видно і на прикладі нашої країни — незабаром чиновників може виявитися більше, аніж робітників... За даними статистичного управління, 1991 року всіх управлінців в Україні налічувалося 284 тисячі. Торік їхня чисельність перевалила за 710 тисяч, а за іншими, незалежними оцінками, навіть за 1 мільйон чоловік. Цілком можливо. Кількість службовців і обсяг роботи геть не пов’язані між собою. Лихо ще в тім, що в міністерствах і відомствах осідають нерідко далеко не найкращі літні працівники та працівниці, котрі „доробляють” до пенсії і котрих у профільних фірмах ніхто не візьме й на півставки. Звісно, не всі такі. Але таких багато. Гроші вони одержують справно (не те, що вчителі чи лікарі), хоча про їхню „віддачу” усерйоз годі й говорити. Кожний шостий державний службовець сьогодні не має вищої освіти, кожний сьомий досяг уже пенсійного віку. Взагалі молодих чиновників у державних органах надзвичайно мало, приплив їхній різко скоротився. Якщо говорити про міністерства й відомства, то в багатьох із них половина працівників — старші 55 років, частка жінок перевищує 70%. Тенденція старіння корпусу держслужбовців очевидна. Виявляється, у владних структурах можуть служити і потрібні дуже посередні особистості. Так, вони можуть багато чого не знати, відверто «плавають» у більшості питань, але як, коли і скільки брати — знають досконало. Тому і хабар набув найвитонченіших форм. Існують безготівкові перерахування, продаж різноманітних дорогих товарів за безцінь, усякого роду безкоштовні послуги. Не секрет, що багато чиновників входять у керівництво комерційних фірм, і особисто я надто сумніваюся, що вони працюють там на громадських засадах. Припускаю, що у платіжній відомості їхні прізвища не проходять. Проте... Чому, наприклад, вони не працюють на громадських засадах у раді ветеранів чи в товаристві інвалідів? Наша країна за таким показником, як ступінь продажності чиновників, останні роки утримується в групі лідерів, суперничаючи хіба що з Нігерією та Пакистаном. Зі шкільних років пам’ятаємо кумедного чиновника з п’єси Островського, котрий скаржився: „Ех, мамо, я брав би, аби давали!” Сьогодні служивій людині не довелося б ремствувати на долю — дають часто, багато і багатьом. Сьогодні в черговий раз Президент починає похід проти корупції! А вона, як і раніше, жива. А все тому, що у нас людина — це звучить гордо. А у них (у США, наприклад) — ні! Не звучить! У них немає гордої Верховної Ради з її недоторканністю. А у нас є. У них усього лише конґрес, та ще й без недоторканності. У них, наприклад, упевнені, що державний службовець мусить бути кришталево чистий. І саме тому вони там заздалегідь вважають, що кожен чиновник — негідник і хабарник, а цей „кожен чиновник” має доводити усією своєю діяльністю саме зворотне. У цих США високопоставлену персону можуть обвинуватити в корупції навіть лише за те, що вона взяла в борг у підлеглого. Ось такі там звичаї! І не тільки там. У Південній Кореї, приміром, за хабарі судять — і найбільших, і найменших корейських начальників. Дуже не хочеться вірити, що „ти — мені, я — тобі” залишається вічною формулою наших взаємовідносин, незалежно від того, який виявився надворі суспільний лад. Верещагін із „Білого сонця пустелі” пив гірку, але був непідкупний, щоправда, у той час і чесним служінням можна було заробити усе, що потрібно, аби зустріти старість. „Ти ж знаєш, Абдулла, я хабарів не беру. Мені за державу обидно”. Шкода, що чесні „служиві люди” зустрічаються лише в старому кіно. Семен ШВАЧКА


20 октября 2005, 09:11.Автор: Курьер КурьерычПросмотров: 1008Политика и политики
Оценка статьи: +0 Нра! :)НЕ нра! :( -0
comments powered by Disqus