|
Фетиш істерії. заборона реклями алкоголю й тютюну як маніпуляціяІстерія навколо заборони реклями алкогольної й тютюнової продукції, котра останнім часом накрила важкою брудною хвилею вітчизняний медія-простір, дивує своєю безпосередністю, незайманою, я б сказав, тупістю. Втім, це притаманно будь-якій істерії, й дивуватися тут нема чому, хіба що – такому вже зовсім конче малому ступеню інтелектуального розвитку людей, які стоять за кампанією з повного викорінення реклями пекельного зілля, ніби вони уявили себе пророками, що покликані врятувати якщо не цілий світ, то принаймні Україну.
Древнє правило гласить: передусім дивися, qui prodest? Кому вигідно? На перший погляд, не вигідно нікому, і навіть цілком альтруїстичний мотив спасіння окремо взятої України повністю відпадає після знайомства з аналогічними, але трохи більш ранніми за часом діями російської влади із заборони, недопущення, затримання й покарання. Мавпування Москви українською владою всіх рівнів усім добряче відомо, причини його теж, тож тут нема місця їх розбирати. Але й слухняне слідування «помаранчево-голубою» владою прямому наказу з Кремля – робити, як у нас! – теж є сумнівним. Що ж залишається?
Невже бажання одних «закопати» других в такий спосіб? Ясно, як Божий день, що повна заборона реклями алкоголю й цигарок на зовнішніх носіях – а вони лишаються останнім «реклямним бастіоном» цього сектора, якщо не враховувати нічного телеетеру від 23 до 06-ї, якого тютюнові вироби, до речі, геть позбавлені – означає величезні збитки для галузі, котрі призведуть, окрім усього іншого, до швидкого й масштабного скорочення робочих місць і до масових звільнень робітників підприємств, що випускають «прокляту» продукцію. Реально, але з певним натягом, можна знайти пояснення в боротьбі транснаціональних корпорацій, котрі час від часу інспірують подібні істерії, запускаючи у масову напівприсмеркову свідомість божевільні ідеї, котрі тим не менше масам здаються цілком реальними жахами, що загрожують небаченими досі катаклізмами й катастрофами плянетарного масштабу. Серед таких, штучно запроваджених и широко розкручених проплаченими медія істерій, зокрема «озонові діри» (застосована в боротьбі виробників фреонової та безфреонової побутової техніки), «СНІД» (застосована в боротьбі фармакологічних концернів за держзамовлення), «глобальне потепління» (застосована в боротьбі за вивід на ринок «енергозберігаючих» технологій і пов’язаної з ними супутньої продукції), порівняно недавній «пташиний грип» (запроваджена з метою прибрати дешеву азіятську харчову продукцію – конкурента більш дорогої американської – зі світового ринку) та т.і. Подібні масові істерики траплялися й раніше, в минулому: тоді вони переважно мали спонтанний характер масових психозів, під котрі підпадають і тварини (наприклад, лемінги, кити), але лише на межі ХХ і ХХІ сторіч було вивчено й опрацьовано механізм їх штучного «вирощування» та «розподілення».
Без перебільшення можна сказати, що до подібних штучних істерій – різновидів психічних хвороб – відноситься і «боротьба з тютюнокурінням», «боротьба з алкоголем».
Випереджаючи можливі голосні звинувачення, відзначу, що, без жодного сумніву, залежність, до якої спричиняє алкоголь (алкоголізм) і хвороби, котрі виникають внаслідок споживання тютюнових виробів, завдають суспільству величезної шкоди, збитку і здоров’ю, і моралі, і комфорту оточуючих залежну від алкоголю й тютюну особу людей. Але також необхідно згадати, що й ожиріння, яке виникає внаслідок непоміркованого споживання цілком «добропорядних», «дозволених» харчових продуктів, котрі не «підлягають дискримінації» й усюди зростаюче розповсюдження цукрового діябету, гіпертонії, онкологічних захворювань, також пов’язане із споживанням цілком, здавалося б, безпечних продуктів.
Не викликає жодного сумніву той очевидний факт, що розумній людині ясно: в наведеному прикладі співставлення шкоди алкоголю й тютюну зі шкодою продуктів харчування, які спричиняють ожиріння, діябет, серцево-судинні та онкологічні захворювання проблема полягає у царині ступеню споживання продукту, в нормах самого споживання, але жодною мірою не в самих продуктах – чи то горілка, вино, цигарки і пиво або варена ковбаса, куряче м’ясо, «кока-кола» і морозиво.
Звичайно, для сучасної консьюмеристської [1] ідеології безконтрольного споживання, що воно нібито до нескінченності здатне стимулювати виробництво й навпаки, сама згадка про «норми (тобто обмеження) споживання» вже само собою є непростимою єрессю, оскільки підводить під удар сенс існування корпоративного світу, в якому на догоду розширення ринку збуту сьогодні знищуються вже не лише національні, расові, але й статеві відмінності між людьми (істерія навколо «прав» «сексуальних меншин» очевидно має своїм підґрунтям залучення і цієї специфічної авдиторії для реалізації продукції, що орієнтована на потреби даної катеґорії споживачів). Щонайменше, розширення ринку не може бути безкінечним, історія свідчить, що у певний момент межу йому ставить або жорстока економічна криза, або природня, або гуманітарна катастрофа. В умовах наростаючої глобалізації ці – вже не вигадані, а реальні загрози – набирають всеплянетного розмаху.
Саме тому стогін про «націю, що спивається» та про її гіпотетичне спасіння в спосіб заборони реклями продуктів-«козлів відпущення» є малорозбірливими вигуками або крайніх невігласів, або крайніх хитрунів, які прагнуть розчистити стежку для свого – вигіднішого і прибутковішого бізнесу.
Якщо нація і спивається, то вже принаймні не через рекляму горілчаного. У Совєтському Союзі, як хтось, можливо, ще пам’ятає, не було не тільки сексу, але й реклями у дійсному значенні цього слова, тим більше, реклями алкогольних напоїв. За стовідсоткової державної монополії на їхнє виробництво й продаж у ній просто не було смислу – продаж і без того була астрономічною за обсягом, приносила лев’ячу частку доходу державній скарбниці. Сьогодні смішно чути заздалегідь передбачувані протести з боку приватних виробників вино-горілчаних напоїв в Україні, як то, наприклад якоїсь Юлії Комарової, начальника відділу маркетинґу та реклями Одеського коньячного заводу в Marketing Media Review, яка стверджує, нібито удар по горілчаній продукції означає експансію пива, а «безмежна кількість пива» нібито шкідливіше від «чарки горілки» [2]. По-перше, одною чаркою питіє горілки ніколи й ніде не обмежується, по-друге, пиво тут узагалі ні до чого: пиво й горілка як товар орієнтуються на цілком різні сеґменти населення (різні цільові авдиторії за віком, за доходами, за соціяльним станом), навіть міт особливий вигаданий і запроваджений – нібито задля вживання горілки обов’язково є необхідним спеціяльний антураж і рясна закуска (тобто певно доросла та солідна авдиторія), тоді як пиво можна споживати без зайвих церемоній будь-де, в будь-якій компанії без закуски взагалі («вільний стиль» роликів Tuborg, Hike, «Рогань» і т.п. саме для молодіжної непретензійної авдиторії). Проблема не в капостях «пивняків», а в грядущій монополізації алкогольного ринку загалом, і пива зокрема, коли під різними «брендами» продаватиметься продукт одного виробника – і навряд чи цим монополістом буде «ґасударства» Україна.
Набагато тверезіше дивляться на речі ті, хто розуміє сутність питання, для кого не є секретом чергова брехня «дядька отєчєства чужого» про те, як він переймається добром народу. «Реклама алкоголю не здатна впливати на обсяги його споживання, – абсолютно логічно стверджує начальник відділу зі зв’язкам з громадськістю компанії «Союз-Віктан» Сергій Блажко. – В споживача вже існує настанова: людина або споживає алкоголь, або ні. Рекляма допомагає споживачеві зробити вибір, сформувати преференції, які відповідають його соціальному статусу, життєвому стилю, доходу. Заборона реклями алкоголю не призведе до зменшення споживання спиртного, це просто ускладнить споживачеві вибір» [3]. Важко додати щось ще до цих слів. Хіба те, що якби було заборонено навіть не рекляму, а самий продаж алкоголю, це суттєво б не вплинуло на його споживання! Крах політики «сухого закону» в США та – особливо – ґорбачівської «боротьби з алкоголізмом» в СССР свідчать про прямо протилежне і стверджувати зворотнє – значить не дуже тактовно жартувати з розумових здібностей громадян своєї країни.
Дурним було б уважати, ніби автори означеної заборони стурбовані станом здоров’я людей. Вірити у це є однаковим, що вірити в «економічні досягнення» режиму Януковича – на таке здатний хіба що якийсь закінчений простець. Отже, перша версія, котра видається нам найбільш вірогідною – розчистка шляху для грядущого алкогольного монополіста (не обов’язково та, скоріше всього – не українського), який під прикриттям власних «брендів» продовжить нарощувати обсяги реалізації в країні алкоголю, причому алкоголю невисокої якості – вибирати-то в умовах відсутності конкуренції буде не з чого, й рекляма буде вже непотрібною – бери, що дають. Уже й зараз горілчаний ринок України де-факто є поділеним поміж чотирма «акулами», а тютюновий – так і зовсім, округлюючи, один Philip Morris. Нащо й рекляма? Нащо й витрачатися на реклямні видатки?
Ось і виходе, що «буря» навколо заборони на рекляму «жахливих продуктів» ніякого відношення до якості цих самих продуктів не має. Вона має відношення – й простесеньке – до тих робітників, що їх буде звільнено внаслідок цієї заборони, але коли когось хвилювала доля «маленької людини»?..
«Жахалки» про заздалегідь визначену шкідливість алкогольних напоїв і цигарок, таким чином, є всього-навсього черговою брудною зброєю нечистоплотних ділків, інсинуаціями, що вони знаходять для себе благодатний ґрунт у затуманених примітивною «масовою культурою» мізках стадного люмпена, який здійснив карколомний перекид із совєтського лепрозорію до космополітично-барижного публічного дому сучасної корпоративщини. Тільки ханжа й лицемір може вбачати причину бід людських (і хвороб у тому числі) в самому продукті, а не у ставленні до нього. І лише в викривленому морально соціюмі, де продукт сам по собі стає абсолютною цінністю, фетишем, є можливими такі істерії й маніпуляції громадською свідомістю, що їх спостерігаємо в сучасних Україні і Росії. А говорити про шкідливість алкогольних напоїв, при цьому культивуючи стиль життя, котрий стимулює їхнє зростаюче споживання – й взагалі кретинізм.
Коли людина скінчила харчуватися виключно сирим м’ясом диких звірів і зрозуміла вигоди їхнього приручення та вирощування земних плодів, разом із цивілізацією, осілістю й культурою, як органічний її елемент, як дарунок землі, з’явилися й харчові стимулятори – алкогольні напої, ароматичні й наркотичні куріння. Часто-густо людство вважало їх не прокляттям, а даром богів, використовувало в ритуальних, релігійних цілях (Христос порівнює Свою кров із вином [4], і не без глибокого сенсу творить чудо перетворення води на вино на весіллі у Кані [5]). Але при цьому пияки, алкоголіки, наркомани всюди осміювалися і навіть виганялися з громади.
Згадаймо нашу, українську, традицію пиття горілки – саме нашому народові належать рецепти виготовлення очищених харчових спиртів (горілок) різноманітного смаку та кріпості. Будучи впродовж тисячоріч народом-хліборобом, українці повною мірою використали можливості, що їх надає зерно, й саме тут, в Україні, можливо як ніде інде, відвіку знали й цінували позитивні якості горілки, котра може і змивати втому тяжкої щоденної праці, налаштовувати душу на пісню, на спілкування, на сміх і радість. Цінувалась горілка й у середовищі українських козаків: недарма з’явилося прислів’я «Їсти справа свиняча, а пити – козача». Але, далебі, ніде й не було такого суворого контролю з «питія», як серед козаків: під час війни, під час походу п’яних або навіть трошки випивших убивали безжалісно, наче ворогів – і така безжалісність дійсно себе виправдовувала. Таке чітке розуміння міри, доречності та часу вживання алкоголю, властиве нашим предкам, на жаль, повністю нищиться сьогоднішнім, нав’язаним нам корпоративним світоглядом, ставленням до алкоголю, як до фетишу – або кумир, або причина всіх нещасть. У той час як істина не тут і не там: і горілка, і тютюн зовсім не kill, як залякує одурілого до свинячого вереску обивателя «соціальна пропаганда», є люди, які курять і п’ють, але доживають безболісно до глибокої старості, як є й повні тверезники, але вони ж – і «язвенники», і далеко не всупереч, а саме – через!
А що ж дійсно kills? Отут ми й переходимо до вельми цікавого моменту, на наш погляд, своєрідної другої версії причини розпаленої «реклямно-тютюново-горілчаної» істерії. Як відомо, в деяких культурах існує повна заборона на алкоголь (наприклад, мусульманський світ), що його допитливий людський розум однаково оминає, бо «душа бажає свята». Святе місце не бува порожнім, тому місце алкоголю як стимулятора посідають стимулятори інші – так звані «легкі» наркотики, передусім маріхуана (коноплі) та гашиш. (Далеко, до речі, не тютюн, котрий взагалі не можна зарахувати до стимуляторів, уся шкода його зводиться до можливості спровокування захворювання органів дихання.) Саме сьогодні ми бачимо, як так звана «культура споживання легких наркотиків» повільно виходить із тіні і якщо ще не рекламується відкрито, то якраз через те, що «ніша» є зайнятою рекламою алкоголю й тютюну.
Чи схоплюєте висновок? Чи не спричинена атака на рекляму багатостраждального алкоголю далеким прицілом на усунення з масової свідомості сучасних морлоків [7] конкурента, з прицілом на заміну «свята місця» наркотичною продукцією? Звучить надто дико, аби бути правдою? Проте наявні певні ознаки переходу наркотиків із бізнесу нелеґального до царини ще більш прибуткового бізнесу леґального? Наприклад, у Швайцарії, котра офіційно вважається найнаркотизованішою країною Европи, цілком леґально і – головне – безкоштовно можна отримати дозу наркотику [8]. Чи не трапиться з наркотиками те ж саме, що трапилося із порнографією, ще 15-20 років тому напівпідпільною, а сьогодні практично повністю леґалізованою, широко застосованою в тій самій реклямній індустрії [9]?
Наркотики, особливо «безпечна» маріхуана, вже давно і твердо посіли місце «культових» у молодіжному середовищі, там же знаходять цілком вдячну авдиторію амфетаміни (наприклад, «екстазі»), а серед більш «мажорної» групи – наркотики посильніше й подорожче: кокаїн і ЛСД. Product placement [10] наркотиків – це вже не лише «іміджі» поп-груп, але й товари масового споживання (шапочки і футболки з зображенням листа маріхуани, значки, постери та ін.) і масове кіно (наприклад, фільм Trainspotting за книгою англійського письменника Ірвіна Велша; в російському перекладі демонструвався під назвою «На игле» (!) – наркомани в цій стрічці зображені цілком приємними, товариськими і навіть гідними співчуття до своїх «проблем» людьми; саундтреками до фільму є модна клюбна музика). До речі, вельми цікаво, що в книгах Велша (напрочуд оперативно перекладених з англійської!) наявним є нав’язливе протиставлення «алкоголіка» (тобто людини, яка споживає алкогольні напої – брудної, огидної, тупої істоти, як правило, літньої) і «наркомана» (тобто споживача «легких» наркотиків – молодої, «креативної» людини, яка часто «страждає від нерозуміння» з боку оточення). Тобто реклямний ринок наркотиків уже сформовано, він, скоріше всього, чекає на зручний момент для стрімкого розширення.
Такий момент, звісно, прийде. Але ті, хто вбачає проблему в товарі, а не в людині, звинуватять у всьому порошки й травки (забувши при цьому звинуватити, скажімо, клей «Момент», популярний у певному середовищі), не розуміючи в простоті чи хитрості своїй, що голову дано людині не лише для того, щоби «нею їсти», але й щоби вміти робити вибір.
Вірний вибір розумної людини, а не конвульсивної жертви нав’язаних істерій.
© Максим КРАВЕЦЬ
[1] Консьюмерізм (< анг. consumer, «споживач») – ідеологія, яка ґрунтується на припущенні, що життя людських спільнот керується виключно потребами споживання, котрі в свою чергу стимулюють всезростаюче виробництво і на цьому балянсі досягається гармонійне безбідне і мирне існування суспільства.
[2] Marketing Media Review, 2006 ч. 22(28) 2006, с.6
[3] Ibid., c. 7
[4] Лук. 22:17-20
[5] Іван. 2:3-10
[6] Smoking kills – куріння вбиває: такий напис зобов’язані сьогодні публікувати на пачках тютюнової продукції її продавці у США.
[7] Морлоки – персонажі фантастичного роману Г. Веллса «Машина часу»: деґрадовані віддалені нащадки робітничої кляси, загнані владоможцями під землю, що втратили людський вигляд, вони обслуговують наземну еліту, але цією ж елітою й харчуються.
[8] Див., наприклад, http://cnews.ru/news/line/index.shtml?2006/07/26/206724
[9] Див., наприклад, http://www.adme.ru/creativity/2006/11/16/12139.html
[10] Product placement (анг.) – приховане розміщення реклями в нереклямних матеріялах, здебільшого кінофільмах, телесеріялах, телешоу: логотипів, зразків продукції, згадок її в діялогах, тощо.
Джерело:
www.ridnaukraina.com
|
|
comments powered by
|
Wait...
|
 |