Курьер - всеукраинская интернет-газета
Курьер Курьерыч05 мая 2003, 11:08.Афиша

„німецький хвилі” – 50 років


     Час швидкоплинний. Про це останніми днями все частіше говорять мої колеги, і для того є підстава - саме сьогодні `Німецькій хвилі` виповнюється півстоліття. Чом би й не привід розповісти українським слухачам про людей, які роблять тут передачі.
     3 травня `Хвилі` виповнилося 50. Близько 1500 постійних працівників і ще вдвічі більше позаштатних авторів з більш як 60 країн світутворять програми німецького мовлення на закордон, які виходять вефір більш як 30-ма мовами. Про своїх колег розповідає Райнер Золліх.
     Інтернаціональність - це фірмовий знак `Німецької хвилі`. І справане лише в кількості мов, якими виходять в ефір передачі, а в самій атмосфері, що панує на радіостанції, яка нинішнього літа, буквально вже за два-три місяці, перебирається з Кельна до Бонна. Чи то радіо, чи телебачення, чи Інтернет - скрізь чути стільки різних мов, що дехто жартома говорить про `маленьку ООН на Рейні`. Звичайно, це ідеальне робоче місце для тих, хто любить інтернаціональну атмосферу чи з дитинства звик до неї. Як, наприклад, Катаріна Бекманн із служби відвідувачів `Німецької хвилі`:
     `Я виросла в двомовній родині, тобто між двома країнами. Моя мати француженка, моя рідна мова - французька. Я народилася в Парижі, жила в Німеччині, була майже 10 років у Колумбії. Вчилася в Іспанії, дипломну роботу писала на Кубі, а окрім того жила багато місяців у Китаї та в Бразилії. Цей досвід я хотіла б, зрозуміло, використати в Німеччині`.
     Перший ковток цієї атмосфери одержуєш вже тоді, коли захочеш піднятися ліфтом на самий вершечок кельнського Будинку радіо, на 31-й поверх. Це наче екскурсія у величезний мовний світ. Двоє колегрозмовляють сербською, двоє інших арабською, а між ними долітають уривки фраз англійською, німецькою, на хінді чи суахілі. Така атмосфера збагачує працівників і собисто. Ось що говорить КатарінаБекманн:
     `Кожний бачить одні й ті ж речі чи теми по-іншому. Тому мені завжди дуже подобається, що тут багато тем порушується і чимало питань ставиться під зовсім незвичним кутом зору`.
     Діалог культур - це не лише зміст програм `Німецької хвилі`. Це щей значні проблеми на робочому місці. Бо якщо виникають конфлікти між різними народностями на Балканах чи в Афганістані, то це болісно зачіпає і працівників відповідних редакцій. Приміром, якщо вони повинні вболівати за життя своїх рідних. Або тому що вони емоційно перебувають по інший бік невидимої лінії і не завжди поділяють погляди інших. Говорить Саїд Муса Замімі з афганської редакції `Німецької хвилі`:
     `Наші працівники не лише працюють різними мовами пушту і дарі,але й походять з різних частин країни. Вони належать до різних релігійних напрямків і до різних національних груп. Але ця команда працює вже понад 20 років, ми разом пережили багато криз і спільнодолали їх. Попри розбіжності в поглядах ми виходимо з того, що ми журналісти певного рівня`.
     І цей рівень означає, що при всьому розмаїтті поглядів на першомумісці стоїть об`єктивність - тим більше, коли йдеться про регіон, наякий виходить передача. Якщо це не так, то і передача, і журналіст,який її підготував, дуже швидко втратять довір`я слухачів. Замімі почав працювати на німецькому мовленні на закордон 1980року - після того, як йому довелося стрімголов утікати із своєї рідної країни. Це далеко не поодинокий випадок на `Хвилі`. Чимало працівників з недемократичних країн або втекли з країни, або через їхню журналістську діяльність їм було заборонено повертатися додому.
     Схожа доля і в Ші Міна, письменника, працівника китайської редакції та німецькомовної програми радіо. Ші Мін був прихильником китайського студентського руху і після кривавих подій 1989 року на площі Тяньаньмень не зміг повернутися до Китаю - він писав для німецьких засобів масової інформації про долю одного студентського активіста, вбитого в Китаї. Реакція китайських властей була жорсткою: позбавлення громадянства.
     Нині Ші Мін має німецький паспорт і має право їздити до Китаю. Та й ностальгія притлумилася. Це був болісний процес, говорить ШіМін, але саме робота на міжнародному радіо змогла втішити його.Через свою інтернаціональну атмосферу і обмін думками з колегами з інших країн. Але й тому, що робота донині є містком на батьківщину. Ші Мін пише про економічні та політичні процеси в Китаї, іці передачі слухають його співвітчизники. Відгуків слухачів чимало - а інколи вони надходять із зовсім несподіваного боку. Ось що розповів Ші Мін:
     `Одного разу я записав передачу,а кілька днів по тому зателефонував моїй мамі, і вона говорить: `У тебе був якийсь застуджений голос.Чи ти, бува, не захворів?` Це завжди не лише дуже зворушливо, алей курйозно, що мати на коротких хвилях дізнається про здоров`я свого сина. Це особливе щастя, що я працюю на `Німецькій хвилі` в китайській редакції і мої рідні, мої друзі можуть чути мій голос, і я начебто кожного разу розмовляю з ними`.
    
     Свобода преси `із сльозами на очах`
    
     Нещодавно українська редакція `Німецької хвилі` одержала телеграму з Голованівська Кіровоградської області. В ній говориться: `Дуже прошу збільшити обсяг передач українською мовою. У нас біда: Кучма вимкнув українське радіо`. Так що цього теж не забрати у німецької радіостанції мовлення на закордон: часто вона порушує теми, які значно важче досліджувати в країні через політичний та економічний тиск на місцевих журналістів та засоби масової інформації, цензуру, переслідування. Згадали ми сьогодні цю телеграму не випадково, бо 3 травня - Міжнародний день свободи преси. Як завжди до цієї дати міжнародна правозахисна організація `Репортери без кордонів` оприлюднює свій звіт, в якому аналізує стан справ з цим тендітним надбанням демократії. `Репортери` б`ють на сполох. 2002 року в усьому світі загинуло 25 журналістів, 15 вбито з початку нинішнього, з них дев`ятеро лише в Іраку. На Кубі пройшла хвиля арештів журналістів, в багатьох країнах почастішали напади на представнмиків ЗМІ, посилилася цензура. Усього в світі близько семисот журналістів були кинуті за ґрати.
     `2002 рік був поганим роком для свободи преси, говорить Генеральний секретар `Репортерів без кордонів` Робер Менар, якого в Україні знають по його участі в розслідуванні вбивства Георгія Ґонґадзе. `Чимало країн використовують ширму боротьби з терором для того, щоб активніше боротися з вільною пресою`.
     Велика увагу у звіті присвячена війні в Іраку. Американські військові досі не розслідували справ про сплановане бомбардування телестанції `Аль Джазіра` та обстріл готелю `Палестина`, в якому мешкали практично всі закордонні журналісти. `Пояснення Пентагону на наш лист протесту були лапідарними і написані загальними словами. З цього ми можемо зробити висновок, що до розслідування американці не мають інтересу`, - так прокоментував Робер Менар цю сторінку звіту правозахисників.
     Саме до цього дня оприлюднює правозахисна організація і рейтинг свободи преси в країнах світу. Вона вважає, що найкращі умови для вільної і незалежної роботи журналістів створено в Фінляндії, Ісландії, Норвегії та Нідерландах, які з однаковим рейтингом посіли перше місце. Німеччина в цьому списку на досить непоганому сьомому місці. США - лише на 17-му. Значних успіхів у справі демократизації преси добилися колишні соціалістичні країни Словенія, яка посіла 14 місце, та Угорщина - вона на 25-му. Після Судану, Гаїті, Ефіопії, Руанди, Ліберії, Малайзії та Брунею на 112 місці стоїть Україна. Ще далі - на 121 місці розмістилася Росія, якій поставлено на карб державний економічний утиск ЗМІ. Замикають список Бутан, Туркменія, Бірма, Китай і Північна Корея.
     Що є закидають правозахисники українському істеблішменту? Ось що сказала в інтерв`ю українській редакції `Німецької хвилі` Сорая Блетмен, керівник європейського відділу організації `Репортери без кордонів`:
     `Ситуація в Україні дуже несприятлива, і 2002-го року вона ще погіршилася. По-перше, в країні, як і раніше, діє політична цензура. Злочини проти таких відомих журналістів, як Гонгандзе та Александров, залишаються непокараними. На журналістів неодноразово здійснювалися напади, принаймні 8 журналістів стали жертвами справжніх фізичних розправ. Наприклад, Тетяні Горячевій хлюпнули в обличчя кислотою. Це відбулося після конфлікту між газетою, в якій вона працює, `Бердянськ діловий`, та новим директором місцевого морського порту. Можна сказати, що Україна це держава, де неможливо сказати те, що треба, чи здійснити необхідні розслідування. Це країна, де журналістів можуть убити, або вони можуть стати жертвами фізичної розправи`.
     До сьогоднішнього ж свята `із сльозами на очах` `Репортери без кордонів` оприлюднили і список найзатятіших ворогів преси в усьому світі. У ньому - керівники Китаю, Ірану, Ізраїлю, Лівії, Саудівської Аравії, Зімбабве. Але й президенти Росії та Білорусії Володимир Путін та Олександр Лукашенко. Українському президенту Кучмі, який, здається, міцно і надовго затримався в ньому, поталанило, бо список цей складається не за принципом рейтингу - хто більше накоїв лиха, а за алфавітом країн. Тому українськиий президент не на першому місці, а в кінці сумнозвісного переліку - між президентом Туркменії Сапармурадом Ніязовим та президентом Узбекистану Ісламом Карімовим. Чим завинив Леонід Кучма перед вільною пресою. Говорить Сорая Блетмен:
     `Ми звинувачуємо його в цензурі, адже всі великі теле- та радіокомпанії, інформаційні агентства перебувають під контролем людей Кучми, які здійснюють сильний політичний тиск на журналістів. Дві наближені до президента політичні партії дали журналістам рекомендації, як треба правильно працювати з інформацією, що треба говорити, а що - ні. За це Кучма несе пряму відповідальність. Президент міг би також активніше сприяти розслідуваням у справах Гонгадзе та Александрова, адже це - політичне питання. Однак Кучма не хоче, щоб ці справи були розкриті, так само, як не бажає він і покласти край цензурі`.
     А Робер Менар додав: за вбивствами, арештами і переслідуванням журналістів стоять конкретні особи; ми маємо на увазі, не тих, хто виконував наказ, а тих, хто такий наказ віддавав.
    
     Віктор Тимченко


05 мая 2003, 11:08.Автор: Курьер КурьерычПросмотров: 1257Афиша
Оценка статьи: +0 Нра! :)НЕ нра! :( -0
comments powered by Disqus